Американський тенісист Тейлор Фрітц провів пресконференцію напередодні старту “Мастерса” у Цинциннаті
– Тейлоре, радий вас бачити. Чи встигли ви подивитися документальний серіал Netflix про Рафу Надаля?
– Він у мене в списку. Я подивився приблизно половину першої серії, але щоразу, коли відкриваю Netflix і бачу його там, думаю: “Треба нарешті сісти й подивитися”.
– Одна з головних тем цього серіалу, як ви, напевно, знаєте, полягає в тому, що Рафа постійно говорив про необхідність приймати страждання, фізичний біль, із яким йому доводилося справлятися, і вчитися його долати. Це змусило мене згадати про вас, хоча звучить це, мабуть, не дуже добре. Ви говорили про біль у коліні й про те, що знаєте: коли навантажуєте себе, буде боляче, і це просто частина процесу. Чи близька вам ця ідея прийняття болю?
– Певною мірою так. Якщо це щось, що, як ти знаєш, не погіршить ситуацію і не зашкодить твоїй кар’єрі, тоді думаєш: чому б просто не спробувати пройти через це й зробити максимум того, що можеш? Я просто дуже не люблю здаватися й припиняти боротьбу. Хоча, мабуть, слово «здатися» тут не зовсім правильне, тому що якщо ти травмований, іноді зупинитися – це якраз розумне рішення. Але мені важко не сприймати це як те, що я здаюся.
– Чи саме так вам і пояснювали ситуацію лікарі: що біль буде, і це просто те, з чим доведеться мати справу?
– Можливо, раніше цього року мені саме так і казали: іноді може боліти сильніше, іноді менше. Але це не обов’язково означає, що я погіршую ситуацію. Просто інколи коліно може сильніше реагувати на навантаження. Якщо я можу грати через цей біль, то намагаюся це робити. Мені сказали, що таке може траплятися і це не зробить травму гіршою. Тому якщо я відчуваю, що можу продовжувати, то немає необхідності зніматися.
– Зрозуміло, що ви хочете вигравати кожен матч і кожен турнір, але чи можна знайти якийсь позитив у тому, що після такого насиченого тижня у Вашингтоні ви рано програли в Монреалі?
– Так, безумовно. Абсолютно. Зараз я перебуваю в набагато кращому стані й більше готовий грати тут. Думаю, немає нічого поганого в тому, що я хотів спробувати виступити в Монреалі. Але після першого сету того матчу, мабуть, мені вже варто було просто потиснути руку супернику. Моє тіло просто було не в тому стані. Було складно після Вашингтона вже через день знову виходити на матч. Упродовж турніру у Вашингтоні я почувався чудово, але щойно психологічно зрозумів, що той турнір завершився, з’явилося відчуття, ніби в організмі просто різко закінчилися.
– Александер Звєрєв раніше теж говорив про це. З огляду на дуже короткий проміжок між Канадою, Цинциннаті та US Open, чи відчуваєте ви, що провідним гравцям доводиться обирати пріоритет між Канадою та Цинциннаті?
– Не знаю, чи хтось справді прямо обирає один турнір замість іншого. Але, звичайно, ті, хто пропускає Канаду, фактично віддають пріоритет Цинциннаті та US Open. Дуже складно зіграти тривалий турнір, пройти там далеко, а потім одразу їхати на наступний і знову доходити до пізніх стадій. Це непросто. Було трохи легше, коли один турнір тривав один тиждень, а наступний – ще один. Тобто це була двотижнева серія. Тепер це фактично три тижні безперервного тенісу. А якщо ще грати у Вашингтоні й пройти там далеко, то це вже чотири тижні поспіль. Принаймні після цього в будь-якому разі буде один тиждень відпочинку перед US Open. Тому думаю, всі будуть готові до цього турніру. Але так, це дуже багато тенісу й дуже короткі проміжки між турнірами, якщо ти добре виступаєш. Хоча, якщо чесно, так відбувається протягом значної частини сезону. Якщо далеко проходиш на одному турнірі, потім дуже складно швидко переключитися на наступний.
– Ви вже кілька років граєте в Цинциннаті. Чи є у вас якісь улюблені місця в місті або поблизу турнірного комплексу?
– Якщо чесно, ні. Не особливо. У мене немає якихось конкретних улюблених місць. Зазвичай я просто замовляю їжу. Останнім часом я також набагато частіше їм безпосередньо на території турніру. Думаю, оновлення комплексу просто неймовірні.
– Це вже другий турнір поспіль без Янніка Сіннера та Карлоса Алькараса. Звичайно, вас усіх про це постійно запитують, але чи відчувається це як особлива можливість для інших гравців? Ви й так звикли грати проти них, але чи змінюється щось через їхню відсутність?
– Можливо, це починає відчуватися лише тоді, коли доходиш до пізніх стадій турніру. Але я не збираюся думати про це, доки не опинюся, наприклад, у чвертьфіналі. Саме тоді починаєш реально бачити різницю. Якщо ти високо сіяний, то до чвертьфіналу чи півфіналу фактично не відчуваєш того, що їх немає в сітці. До цього моменту це просто черговий турнір. Тому, звичайно, можливість є, але вона з’являється саме наприкінці турніру.
– Якщо говорити про реконструкцію турніру в Цинциннаті: Індіан-Веллс завжди вважався одним із найкращих турнірів за умовами, і для вас це фактично домашній турнір. Як би ви тепер порівняли Цинциннаті після всіх цих оновлень?
– Мені складно бути абсолютно об’єктивним, тому що я, мабуть, завжди буду трохи упередженим на користь Індіан-Веллса. Але зараз умови тут не гірші, ніж на будь-якому іншому турнірі у світі. Я б навіть сказав, що вони не поступаються деяким турнірам Grand Slam. Те, що тут зробили, просто неймовірно. Дуже приємно бачити, що стільки ресурсів вкладають у теніс, і це, звичайно, робить гравців набагато щасливішими.
– Чи задає це певний стандарт для інших турнірів?
– Не знаю, чи сказав би я, що це задає новий стандарт для інших турнірів. Хотілося б, щоб це було саме так. Я би хотів, щоб більше турнірів відчували необхідність проводити реконструкцію й робити такі масштабні покращення, як тут. Але, мабуть, не можна очікувати такого від усіх, тому що те, що зробили в Цинциннаті, – це величезні інвестиції назад у Тур і в умови для гравців.
– Через кілька місяців на центральному корті тут проведуть студентський баскетбольний матч. Що думаєте про баскетбол на тенісному стадіоні? І якби ви могли провести тенісний матч у будь-якому нетрадиційному для тенісу спортивному місці у світі, де б хотіли зіграти?
– Думаю, вони просто встановлять баскетбольний майданчик поверх корту, тому, гадаю, для цього стадіону все має спрацювати добре. Думаю, це буде цікаво. А щодо тенісу в незвичному місці… Не знаю. Було б дуже круто зіграти, наприклад, у Madison Square Garden.
– Чи відчувається для гравців якось інакше, коли двох найкращих тенісистів немає на турнірі, враховуючи те, яку присутність вони створили в Турі протягом останніх приблизно двох років, вигравши стільки великих титулів?
– Не знаю. Думаю, інші високорейтингові гравці, ті, хто йде одразу за ними, можливо, відчувають трохи більше тиску, тому що з’являється більше можливостей виграти титул. Але, як я вже сказав, особисто я не відчуваю жодної різниці, доки не доходжу до чвертьфіналу чи півфіналу. Тільки тоді, коли вже настав би час грати проти когось із них, я реально помітив би різницю, якщо замість них у сітці був би інший суперник.
Першим суперником Тейлора Фрітца в Цинциннаті буде його співвітчизник Алекс Мікельсен. Цього року американці двічі грали один проти одного та здобули по одній перемозі.
